Святий Макарій Великий (Єгипетський) народився близько 300 року в Єгипті. У свої молоді літа пас худобу. Малим хлопчиною забрався якось з дітьми в чужий сад, вирвав собі крадькома кілька фіґ і одну з них з'їв. Навернувшись до Господа, він до самої смерти оплакував той гріх.
Відчувши в своїй душі поклик до життя, посвяченого Богові й спасінню душі, Макарій замолоду покинув світ і зачинився на самоті в малій келії поблизу села, де віддався гарячій молитві й святим роздумуванням, а одночасно й великому вмертвін ню-покуті. Щоб заробляти собі на хліб, а також прогнати від себе нудьгу, яку викликала самота, він у вільний від молитви час плів кошики й передавав їх одному чоловікові, щоб той продавав їх і за те купував йому трохи хліба.
У перші роки пустинного життя сталася зі святим Макарієм дуже неприємна пригода. Одна грішна жінка пустила між людьми наклеп, що він збезчестив її. Люди, повіривши її словам, напали на Святого, схопили його й поволокли вулицями міста; дорогою били й називали облудником у чернечій рясі. Макарій не боронився й не виправдовувався, тільки мовчки зносив ту тяжку зневагу й кривду, поклавшись у всьому на Господа Бога. Погодився навіть стати годувальником тій жінці, а собі говорив: «Що ж, Макаріє, маєш однією особою більше на прожитку, мусиш більше працювати». Та Бог не покинув свого вірного слугу. Невдовзі безчесна жінка, коли настав час її пологів, не могла розродитися. Тоді серед великих болів призналася, що святий Макарій не винний, а батьком її дитини є інший чоловік.
Люди, схаменувшись, дивувалися з покори й терпеливосте Святого та задумали просити в нього прилюдного вибачення. Довідавшись про це, Макарій утік зі своєї келії до великої непривітної Скитської пустині, що простяглась між Лібією і Єгиптом. Було йому тоді 30 років.
Там прожив святий Макарій 60 літ, ставши духовним батьком багатьом святим пустинникам що мешкали по келіях, розкиданих між Нітрійською й Скитською пустинями. Правила склав для них сам Макарій. Зі Святим перебував тільки один брат, що приймав сторонніх людей, які приходили до великого старця за порадою у своїх тілесних і душевних немочах. На сороковому році життя, близько 340 року, святий Макарій прийняв на прохання одного єгипетського єпископа святу Тайну Священства, щоб служити душам братів. Згодом, коли збільшилась кількість монахів, постало там чотири церкви, в яких чотири священики послуговували побожним пустинникам.
Життя святого Макарія в пустині було дуже суворе. Звичайно їв він тільки раз у тиждень. Одного дня його учень Евагрій, втомлений спекотною дорогою, дуже хотів пити, але Святий порадив йому стриматись, задовольнившись тінню, і мовив притім: «Останні 20 літ я ніколи не їв, не пив і не спочивав стільки, скільки домагалось моє тіло». Спав святий Макарій стоячи, спершись до стіни. Лице його було бліде, а тіло худорляве. Лише на прохання інших куштував він трохи вина, та після того два-три дні не пив навіть і води, щоб покарати себе за таку „нездержливість".
Про духовне життя святий Макарій висловлювався коротко. Радив усім мовчання, покору, вмертвіння, самоту, а головно - постійну молитву. Вчив не промовляти багато слів під час молитви, а тільки благати щирим серцем: «Господи, будь милосердним до мене. Боже, поможи мені!» Дуже любив сердечне зідхання любови й покладання на Бога: «Господи, змилосердись наді мною з великої благости Твоєї!» Лагідність і терпеливість святого Макарія були такі великі й непереможні, що завдяки їм він навернув до Господа навіть поганського жерця. А сталося це так.
Щоденна програма директора Радіо Марія: коментар Євангелія дня, новини церковного та суспільного життя. 
Молитва Літургії годин або молитва псалмів в західній традиції